Закон суров, но он закон...

Завдання юриста


Зміст та завдання професійної етики юриста

Зміст та завдання професійної етики юриста

План

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

 Етика, як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика, включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами її досліджень є мораль, моральність.

Мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність - поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітається і заохочується, в іншому - визнається невартим і засуджується.

Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика - це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку і совісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятві Гіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить це поняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки» з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, прав і законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних з перерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участі душі, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій на професійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що є самостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона не володіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддати числовому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предмет визначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи інших професійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв'язанні підлеглих суду справ", - стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представників окремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевляти суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації, саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативи життєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи, до використання ним своїх професійних знань.         

Завдання юридичної етики включає в себе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулювання рецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

 Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характер професійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто за законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «..мистецтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонування третьої галузі державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро і справедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутність майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державні службовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про незалежність суддів, слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принцип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавлений права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний критерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення і звільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску на них надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежності зазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність за правильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя - це найбільш захищена юридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання з етичних принципів, притаманних даній професії - це непідкупність; з неупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусу юристів - державних службовців - є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, які регулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами до посадових осіб. 

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, заборона застосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як етичні принципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честі юридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб - це - постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права і моральності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт від імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципах правової держави - законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначається конституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудова правової держави в Україні - це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової держави наштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципу верховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликання депутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимог кожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину, розгляд справи в суді - це постійне спілкування з багатьма співпричетними і вкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні та моральні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собі можливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тільки тверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесу спілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагає ретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удового засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше, злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін на фіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоції бути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілком визначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися, тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначення ролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни, що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику, прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в «Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карному судочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянській державі погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика на десятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою - навчальною дисципліною - її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем, що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судового процесу.

Інтенсивний розвиток руху на захист прав і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів і створення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до .судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступово привело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складі останньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесів у галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етика це: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного, цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також наукова дисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагнення автора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки інших професійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика і деонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика - це розділ юридичної етики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасників судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальної діяльності.

Етика судді як в судовому процесі, так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика може і повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів, однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановлені моральні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів і суддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих, прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість - от чого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, як свідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання судді зводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону. Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безліч моральних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральні вимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішла шляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову систему самостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значно розширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам права видачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачу під контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканість особи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотримання таємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги про суворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) і має не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правового характеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України від застосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крок українських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українського суспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, з погляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63, що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членів родини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій це каралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матері викривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних норм відповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом, підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистого життя.

Морально орієнтоване законодавство України - є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє його основ і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральною недосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права є бездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишається кримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих, використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких є спроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додаткове розслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики у законодавчій формі.

Головним недоліком цього сумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причин для винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись від ухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додаткове розслідування - це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчому без достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинувату людину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чому залежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великою судовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчого кабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічний вплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів і спільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань або змінити їх.

Обов'язок судді, що домагається істини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєння свідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу і можливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним від можливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку - дачі суду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснити свідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомо неправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементи морального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судового засідання.

Одним з найважливіших засобів відшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації в ході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залі суду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжні професійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її, дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погроз із залу - це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього уміння не може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше за відсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починається з ідентифікації особистості - встановлення анкетних даних особи, запрошеної для дачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічне заряджений "однополюсною енергією" стосовно-справи і майбутнього підсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного. Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким би тяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численними виступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинство в цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість, користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні, зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однак суспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ і людських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршому розумінні цього слова.

Величезного морального і культурного виховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українським карно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справ розглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює, що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право і тягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладено законом на одну людину - суддю.

Звертаючись до питання внутрішнього переконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічний і моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінки доказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок закону на заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такий спосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесі об'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддею доказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від таких суб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскільки ці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимості судової помилки.

Участь у суді присяжних людей з народу, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторін обвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленні рішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища і соціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме в судах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна із Найгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, але збувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежить від вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства, розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансові можливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З погляду людей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливої кари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, а нерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних - це поріг, за яким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейним супротивником руками суду.

Використана література

1. А.С. Кобликов. Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. - М., 1999.

2.       В.О.Лозовой, О.В.Петришин. Професійна етика юриста. - X.: "Право". - 2004.

3.      Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. - К., 2003.

4.       П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. - К., 1999.

5.  С.Д.Гусарєв, О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. - К., 1999.

6. Юридична етика. Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. - 2004.

diplomba.ru

Шпаргалка - Зміст та завдання професійної етики юриста

План

1 Поняття та завдання професійної етикиюриста

2 Особливості професії юриста та їх моральнезначення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

 Етика, як вид людських знань виниклаще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика,включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами їїдосліджень є мораль, моральність.

Мораль — це форма колективноїсвідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком,що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма — це один зіспособів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що цесуспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно,аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством вцілому. Отже, мораль, моральність — поняття відносні. Те, що в одномуспівтоваристві вітається і заохочується, в іншому — визнається невартим ізасуджується.

Мораль, моральність — це реаліїповсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює ідосліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика — це вчення про мораль, щодосліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі ужитті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільстваетика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку ісовісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людеймають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції.Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятвіГіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям,що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної,педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить цепоняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», щозначно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П.Котова, який вважає, що «професійна етика… розділ етичної науки» з поправкоюна те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція — це сфера, щоторкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буваєзатребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, праві законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних зперерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участідуші, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей якдоброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій напрофесійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що єсамостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення проетику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійсненняправосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переноситьдосліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонуєшляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності,додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складністьюридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона неволодіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати абоспростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддатичисловому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предметвизначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи іншихпрофесійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що«… етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги,виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, щоюридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися зтими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидометики юридичної. «Судова етика — це наука про застосування загальних нормморалі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів,слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні ірозв'язанні підлеглих суду справ», — стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етикизнаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичнихкатегорій — добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості тавідповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльністьюристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми,необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представниківокремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти,від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище — це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевлятисуворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях довзаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначаємісце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий єдержавними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дужеширокі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустимапоспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливихнаслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації,саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативижиттєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи,до використання ним своїх професійних знань.         

Завдання юридичної етики включає всебе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судовоїі правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівниківостанніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулюваннярецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

 Юрист- це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибокопереконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства,кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичнихпроблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюютьна сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори,адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущихдій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезнаармія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуютьсяжиттєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер тазначущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностейв межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості дляреалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точкизору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи,які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатнюкількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійнозростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичноїроботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичноїпрофесії.

Від поради аборішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновийстан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста — це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилкикожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент навідповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленнідо своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридичнадіяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовахпротидії або відкритої боротьби: позивач — відповідач, обвинувачений-потерпілий, правопорушник — співробітник правоохоронного органу тощо.Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовленапротилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадківюридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та йогопредставниками.

Будь-якакваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту(професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету).Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадківінтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовуватизагальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняттявідповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшогорозвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їхпопередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи.Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійнійдіяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значноїфізичної підготовки.

Поряд з принципамисамостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежностіробота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культурапосідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можнапояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, якістоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана іззабезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством ідержавою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіхпрацівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосуєтьсяспівробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах івирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльністьчасто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральнимитравмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Томувисокий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхіднимфактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характерпрофесійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають всебе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За доборуспівробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральнікритерії.

Використовувати судову владу слідтак, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто зазаконом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «… мистецтво доброгоі справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної владив Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонуваннятретьої галузі державної влади — судової, забезпечують юристи. Добро ісправедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутністьмайбутнього юриста.

Основними носіями владних функційсудової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державніслужбовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюєтьсябезпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя,прокурор).

Найважливішим конституційнимпринципом українського судочинства є положення про незалежність суддів,слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принципнезалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права навинесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил — цеправовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавленийправа поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання — це моральнийкритерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення ізвільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску наних надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежностізазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність заправильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя — це найбільш захищенаюридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання зетичних принципів, притаманних даній професії — це непідкупність; знеупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусуюристів — державних службовців — є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальнимзаконодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, якірегулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами допосадових осіб. 

Конституційні вказівки на забезпеченняпідозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, забороназастосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартоюу разі затримання і багато інших застережень — це не що інше, як етичніпринципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честіюридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора,допоміжних служб — це — постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій,де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бутисправедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту — це завждипривід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права іморальності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфліктвід імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципахправової держави — законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначаєтьсяконституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудоваправової держави в Україні — це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової державинаштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципуверховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликаннядепутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчиненийпарламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом — це найбільшприйнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінкипрацівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнароднихактах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати удержавних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність,почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичнуреалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципівправової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимогкожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплюєвеличезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину,розгляд справи в суді — це постійне спілкування з багатьма співпричетними івкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбуваєтьсяв режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні таморальні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собіможливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тількитверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомленнясвоєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажанихнаслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора,слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесуспілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагаєретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, щонепродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовуютьслідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особавдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удовогозасідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажанняслідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше,злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін нафіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалівпосадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юристає гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивноїоцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоціїбути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою,тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілкомвизначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися,тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави,реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеядиграмотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначенняролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни,що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику,прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в«Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карномусудочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянськійдержаві погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика надесятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою — навчальноюдисципліною — її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем,що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судовогопроцесу.

Інтенсивний розвиток руху на захистправ і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів істворення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до.судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступовопривело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складіостанньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесіву галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етикаце: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного,цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характерїхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також науковадисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагненняавтора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки іншихпрофесійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика ідеонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика — це розділ юридичноїетики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасниківсудочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальноїдіяльності.

Етика судді як в судовому процесі,так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика можеі повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів,однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановленіморальні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів ісуддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих,прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпціяневинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість — отчого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, яксвідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання суддізводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону.Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безлічморальних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральнівимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішлашляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову системусамостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значнорозширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам прававидачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачупід контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканістьособи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотриманнятаємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги просуворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) імає не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правовогохарактеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України відзастосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крокукраїнських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українськогосуспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, зпогляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63,що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членівродини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій цекаралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матерівикривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних нормвідповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом,підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистогожиття.

Морально орієнтоване законодавствоУкраїни — є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє йогооснов і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральноюнедосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права єбездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишаєтьсякримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих,використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких єспроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додатковерозслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики узаконодавчій формі.

Головним недоліком цьогосумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причиндля винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись відухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додатковерозслідування — це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчомубез достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинуватулюдину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чомузалежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великоюсудовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчогокабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічнийвплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів іспільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань абозмінити їх.

Обов'язок судді, що домагаєтьсяістини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєннясвідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу іможливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним відможливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку — дачісуду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснитисвідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомонеправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементиморального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судовогозасідання.

Одним з найважливіших засобіввідшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації вході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залісуду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, йогопсихологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжніпрофесійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її,дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погрозіз залу — це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього умінняне може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше завідсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починаєтьсяз ідентифікації особистості — встановлення анкетних даних особи, запрошеної длядачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічнезаряджений «однополюсною енергією» стосовно-справи і майбутньогопідсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особистадумка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного.Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким битяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численнимивиступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинствов цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість,користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні,зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однаксуспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ ілюдських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршомурозумінні цього слова.

Величезного морального і культурноговиховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українськимкарно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справрозглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює,що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право ітягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладенозаконом на одну людину — суддю.

Звертаючись до питання внутрішньогопереконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічнийі моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінкидоказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок законуна заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такийспосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесіоб'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддеюдоказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від такихсуб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскількиці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимостісудової помилки.

Участь у суді присяжних людей знароду, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторінобвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленнірішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища ісоціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме всудах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна ізНайгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, алезбувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежитьвід вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства,розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансовіможливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З поглядулюдей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливоїкари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, анерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних — це поріг, заяким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейнимсупротивником руками суду.

Використана література

1.  А.С. Кобликов.Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. — М., 1999.

2.  В.О.Лозовой,О.В.Петришин. Професійна етика юриста. — X.: «Право». — 2004.

3.        Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. — К., 2003.

4.        П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. — К.,1999.

5.   С.Д.Гусарєв,О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. — К., 1999.

6.  Юридична етика.Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. — 2004.

www.ronl.ru

Зміст та завдання професійної етики юриста

План

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

Етика, як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика, включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами її досліджень є мораль, моральність.

Мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність - поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітається і заохочується, в іншому - визнається невартим і засуджується.

Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика -- це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку і совісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятві Гіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить це поняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки» з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, прав і законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних з перерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участі душі, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій на професійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що є самостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона не володіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддати числовому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предмет визначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи інших професійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв'язанні підлеглих суду справ", - стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представників окремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевляти суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації, саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативи життєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи, до використання ним своїх професійних знань.

Завдання юридичної етики включає в себе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулювання рецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характер професійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто за законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «..мистецтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонування третьої галузі державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро і справедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутність майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державні службовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про незалежність суддів, слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принцип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавлений права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний критерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення і звільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску на них надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежності зазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність за правильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя - це найбільш захищена юридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання з етичних принципів, притаманних даній професії - це непідкупність; з неупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусу юристів - державних службовців - є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, які регулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами до посадових осіб.

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, заборона застосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як етичні принципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честі юридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб - це - постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права і моральності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт від імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципах правової держави - законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначається конституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудова правової держави в Україні - це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової держави наштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципу верховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликання депутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимог кожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину, розгляд справи в суді - це постійне спілкування з багатьма співпричетними і вкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні та моральні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собі можливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тільки тверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесу спілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагає ретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удового засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше, злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін на фіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоції бути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілком визначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися, тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначення ролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни, що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику, прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в «Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карному судочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянській державі погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика на десятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою - навчальною дисципліною - її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем, що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судового процесу.

Інтенсивний розвиток руху на захист прав і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів і створення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до .судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступово привело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складі останньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесів у галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етика це: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного, цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також наукова дисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагнення автора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки інших професійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика і деонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика - це розділ юридичної етики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасників судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальної діяльності.

Етика судді як в судовому процесі, так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика може і повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів, однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановлені моральні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів і суддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих, прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість - от чого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, як свідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання судді зводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону. Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безліч моральних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральні вимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішла шляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову систему самостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значно розширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам права видачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачу під контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканість особи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотримання таємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги про суворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) і має не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правового характеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України від застосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крок українських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українського суспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, з погляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63, що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членів родини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій це каралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матері викривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних норм відповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом, підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистого життя.

Морально орієнтоване законодавство України - є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє його основ і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральною недосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права є бездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишається кримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих, використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких є спроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додаткове розслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики у законодавчій формі.

Головним недоліком цього сумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причин для винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись від ухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додаткове розслідування - це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчому без достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинувату людину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чому залежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великою судовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчого кабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічний вплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів і спільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань або змінити їх.

Обов'язок судді, що домагається істини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєння свідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу і можливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним від можливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку - дачі суду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснити свідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомо неправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементи морального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судового засідання.

Одним з найважливіших засобів відшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації в ході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залі суду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжні професійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її, дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погроз із залу - це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього уміння не може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше за відсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починається з ідентифікації особистості - встановлення анкетних даних особи, запрошеної для дачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічне заряджений "однополюсною енергією" стосовно-справи і майбутнього підсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного. Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким би тяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численними виступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинство в цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість, користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні, зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однак суспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ і людських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршому розумінні цього слова.

Величезного морального і культурного виховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українським карно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справ розглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює, що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право і тягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладено законом на одну людину - суддю.

Звертаючись до питання внутрішнього переконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічний і моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінки доказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок закону на заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такий спосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесі об'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддею доказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від таких суб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскільки ці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимості судової помилки.

Участь у суді присяжних людей з народу, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторін обвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленні рішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища і соціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме в судах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна із Найгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, але збувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежить від вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства, розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансові можливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З погляду людей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливої кари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, а нерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних - це поріг, за яким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейним супротивником руками суду.

Використана література

1. А.С. Кобликов. Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. - М., 1999.

2. В.О.Лозовой, О.В.Петришин. Професійна етика юриста. - X.: "Право". - 2004.

3. Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. - К., 2003.

4. П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. - К., 1999.

5. С.Д.Гусарєв, О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. - К., 1999.

6. Юридична етика. Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. - 2004.

referatwork.ru

Дипломная работа - Зміст та завдання професійної етики юриста

План

1 Поняття та завдання професійної етикиюриста

2 Особливості професії юриста та їх моральнезначення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

 Етика, як вид людських знань виниклаще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика,включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами їїдосліджень є мораль, моральність.

Мораль — це форма колективноїсвідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком,що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма — це один зіспособів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що цесуспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно,аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством вцілому. Отже, мораль, моральність — поняття відносні. Те, що в одномуспівтоваристві вітається і заохочується, в іншому — визнається невартим ізасуджується.

Мораль, моральність — це реаліїповсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює ідосліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика — це вчення про мораль, щодосліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі ужитті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільстваетика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку ісовісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людеймають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції.Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятвіГіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям,що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної,педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить цепоняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», щозначно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П.Котова, який вважає, що «професійна етика… розділ етичної науки» з поправкоюна те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція — це сфера, щоторкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буваєзатребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, праві законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних зперерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участідуші, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей якдоброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій напрофесійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що єсамостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення проетику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійсненняправосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переноситьдосліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонуєшляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності,додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складністьюридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона неволодіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати абоспростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддатичисловому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предметвизначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи іншихпрофесійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що«… етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги,виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, щоюридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися зтими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидометики юридичної. «Судова етика — це наука про застосування загальних нормморалі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів,слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні ірозв'язанні підлеглих суду справ», — стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етикизнаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичнихкатегорій — добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості тавідповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльністьюристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми,необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представниківокремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти,від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище — це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевлятисуворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях довзаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначаємісце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий єдержавними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дужеширокі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустимапоспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливихнаслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації,саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативижиттєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи,до використання ним своїх професійних знань.         

Завдання юридичної етики включає всебе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судовоїі правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівниківостанніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулюваннярецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

 Юрист- це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибокопереконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства,кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичнихпроблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюютьна сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори,адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущихдій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезнаармія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуютьсяжиттєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер тазначущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностейв межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості дляреалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точкизору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи,які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатнюкількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійнозростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичноїроботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичноїпрофесії.

Від поради аборішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновийстан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста — це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилкикожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент навідповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленнідо своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридичнадіяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовахпротидії або відкритої боротьби: позивач — відповідач, обвинувачений-потерпілий, правопорушник — співробітник правоохоронного органу тощо.Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовленапротилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадківюридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та йогопредставниками.

Будь-якакваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту(професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету).Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадківінтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовуватизагальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняттявідповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшогорозвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їхпопередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи.Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійнійдіяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значноїфізичної підготовки.

Поряд з принципамисамостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежностіробота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культурапосідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можнапояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, якістоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана іззабезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством ідержавою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіхпрацівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосуєтьсяспівробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах івирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльністьчасто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральнимитравмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Томувисокий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхіднимфактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характерпрофесійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають всебе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За доборуспівробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральнікритерії.

Використовувати судову владу слідтак, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто зазаконом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «… мистецтво доброгоі справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної владив Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонуваннятретьої галузі державної влади — судової, забезпечують юристи. Добро ісправедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутністьмайбутнього юриста.

Основними носіями владних функційсудової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державніслужбовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюєтьсябезпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя,прокурор).

Найважливішим конституційнимпринципом українського судочинства є положення про незалежність суддів,слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принципнезалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права навинесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил — цеправовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавленийправа поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання — це моральнийкритерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення ізвільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску наних надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежностізазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність заправильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя — це найбільш захищенаюридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання зетичних принципів, притаманних даній професії — це непідкупність; знеупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусуюристів — державних службовців — є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальнимзаконодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, якірегулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами допосадових осіб. 

Конституційні вказівки на забезпеченняпідозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, забороназастосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартоюу разі затримання і багато інших застережень — це не що інше, як етичніпринципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честіюридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора,допоміжних служб — це — постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій,де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бутисправедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту — це завждипривід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права іморальності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфліктвід імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципахправової держави — законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначаєтьсяконституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудоваправової держави в Україні — це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової державинаштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципуверховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликаннядепутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчиненийпарламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом — це найбільшприйнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінкипрацівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнароднихактах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати удержавних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність,почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичнуреалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципівправової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимогкожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплюєвеличезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину,розгляд справи в суді — це постійне спілкування з багатьма співпричетними івкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбуваєтьсяв режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні таморальні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собіможливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тількитверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомленнясвоєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажанихнаслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора,слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесуспілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагаєретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, щонепродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовуютьслідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особавдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удовогозасідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажанняслідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше,злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін нафіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалівпосадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юристає гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивноїоцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоціїбути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою,тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілкомвизначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися,тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави,реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеядиграмотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначенняролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни,що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику,прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в«Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карномусудочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянськійдержаві погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика надесятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою — навчальноюдисципліною — її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем,що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судовогопроцесу.

Інтенсивний розвиток руху на захистправ і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів істворення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до.судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступовопривело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складіостанньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесіву галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етикаце: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного,цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характерїхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також науковадисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагненняавтора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки іншихпрофесійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика ідеонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика — це розділ юридичноїетики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасниківсудочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальноїдіяльності.

Етика судді як в судовому процесі,так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика можеі повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів,однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановленіморальні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів ісуддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих,прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпціяневинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість — отчого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, яксвідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання суддізводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону.Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безлічморальних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральнівимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішлашляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову системусамостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значнорозширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам прававидачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачупід контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканістьособи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотриманнятаємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги просуворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) імає не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правовогохарактеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України відзастосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крокукраїнських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українськогосуспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, зпогляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63,що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членівродини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій цекаралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матерівикривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних нормвідповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом,підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистогожиття.

Морально орієнтоване законодавствоУкраїни — є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє йогооснов і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральноюнедосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права єбездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишаєтьсякримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих,використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких єспроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додатковерозслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики узаконодавчій формі.

Головним недоліком цьогосумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причиндля винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись відухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додатковерозслідування — це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчомубез достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинуватулюдину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чомузалежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великоюсудовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчогокабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічнийвплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів іспільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань абозмінити їх.

Обов'язок судді, що домагаєтьсяістини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєннясвідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу іможливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним відможливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку — дачісуду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснитисвідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомонеправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементиморального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судовогозасідання.

Одним з найважливіших засобіввідшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації вході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залісуду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, йогопсихологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжніпрофесійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її,дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погрозіз залу — це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього умінняне може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше завідсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починаєтьсяз ідентифікації особистості — встановлення анкетних даних особи, запрошеної длядачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічнезаряджений «однополюсною енергією» стосовно-справи і майбутньогопідсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особистадумка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного.Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким битяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численнимивиступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинствов цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість,користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні,зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однаксуспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ ілюдських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршомурозумінні цього слова.

Величезного морального і культурноговиховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українськимкарно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справрозглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює,що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право ітягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладенозаконом на одну людину — суддю.

Звертаючись до питання внутрішньогопереконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічнийі моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінкидоказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок законуна заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такийспосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесіоб'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддеюдоказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від такихсуб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскількиці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимостісудової помилки.

Участь у суді присяжних людей знароду, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторінобвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленнірішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища ісоціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме всудах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна ізНайгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, алезбувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежитьвід вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства,розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансовіможливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З поглядулюдей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливоїкари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, анерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних — це поріг, заяким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейнимсупротивником руками суду.

Використана література

1.  А.С. Кобликов.Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. — М., 1999.

2.  В.О.Лозовой,О.В.Петришин. Професійна етика юриста. — X.: «Право». — 2004.

3.        Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. — К., 2003.

4.        П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. — К.,1999.

5.   С.Д.Гусарєв,О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. — К., 1999.

6.  Юридична етика.Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. — 2004.

www.ronl.ru

Зміст та завдання професійної етики юриста

План

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

2Особливості професії юриста та їх моральне значення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

Етика, як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика, включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами її досліджень є мораль, моральність.

Мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність - поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітається і заохочується, в іншому - визнається невартим і засуджується.

Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку і совісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятві Гіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить це поняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки» з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, прав і законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних з перерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участі душі, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій на професійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що є самостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона не володіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддати числовому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предмет визначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи інших професійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв'язанні підлеглих суду справ", - стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представників окремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевляти суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації, саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативи життєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи, до використання ним своїх професійних знань.

Завдання юридичної етики включає в себе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулювання рецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характер професійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто за законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «..мистецтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонування третьої галузі державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро і справедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутність майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державні службовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про незалежність суддів, слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принцип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавлений права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний критерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення і звільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску на них надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежності зазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність за правильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя - це найбільш захищена юридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання з етичних принципів, притаманних даній професії - це непідкупність; з неупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусу юристів - державних службовців - є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, які регулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами до посадових осіб.

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, заборона застосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як етичні принципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честі юридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб - це - постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права і моральності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт від імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципах правової держави - законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначається конституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудова правової держави в Україні - це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової держави наштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципу верховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликання депутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимог кожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину, розгляд справи в суді - це постійне спілкування з багатьма співпричетними і вкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні та моральні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собі можливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тільки тверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесу спілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагає ретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удового засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше, злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін на фіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоції бути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілком визначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися, тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначення ролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни, що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику, прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в «Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карному судочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянській державі погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика на десятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою - навчальною дисципліною - її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем, що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судового процесу.

Інтенсивний розвиток руху на захист прав і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів і створення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до .судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступово привело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складі останньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесів у галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етика це: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного, цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також наукова дисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагнення автора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки інших професійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика і деонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика - це розділ юридичної етики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасників судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальної діяльності.

Етика судді як в судовому процесі, так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика може і повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів, однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановлені моральні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів і суддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих, прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість - от чого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, як свідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання судді зводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону. Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безліч моральних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральні вимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішла шляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову систему самостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значно розширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам права видачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачу під контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканість особи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотримання таємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги про суворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) і має не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правового характеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України від застосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крок українських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українського суспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, з погляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63, що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членів родини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій це каралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матері викривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних норм відповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом, підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистого життя.

Морально орієнтоване законодавство України - є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє його основ і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральною недосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права є бездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишається кримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих, використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких є спроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додаткове розслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики у законодавчій формі.

Головним недоліком цього сумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причин для винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись від ухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додаткове розслідування - це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчому без достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинувату людину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чому залежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великою судовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчого кабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічний вплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів і спільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань або змінити їх.

Обов'язок судді, що домагається істини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєння свідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу і можливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним від можливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку - дачі суду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснити свідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомо неправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементи морального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судового засідання.

Одним з найважливіших засобів відшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації в ході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залі суду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжні професійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її, дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погроз із залу - це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього уміння не може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше за відсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починається з ідентифікації особистості - встановлення анкетних даних особи, запрошеної для дачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічне заряджений "однополюсною енергією" стосовно-справи і майбутнього підсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного. Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким би тяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численними виступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинство в цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість, користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні, зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однак суспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ і людських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршому розумінні цього слова.

Величезного морального і культурного виховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українським карно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справ розглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює, що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право і тягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладено законом на одну людину - суддю.

Звертаючись до питання внутрішнього переконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічний і моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінки доказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок закону на заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такий спосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесі об'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддею доказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від таких суб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскільки ці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимості судової помилки.

Участь у суді присяжних людей з народу, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторін обвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленні рішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища і соціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме в судах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна із Найгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, але збувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежить від вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства, розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансові можливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З погляду людей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливої кари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, а нерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних - це поріг, за яким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейним супротивником руками суду.

Використана література

1. А.С. Кобликов. Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. - М., 1999.

2. В.О.Лозовой, О.В.Петришин. Професійна етика юриста. - X.: "Право". - 2004.

3. Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. - К., 2003.

4. П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. - К., 1999.

5. С.Д.Гусарєв, О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. - К., 1999.

6. Юридична етика. Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. - 2004.

mirznanii.com

Зміст та завдання професійної етики юриста

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05

План

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

 Етика, як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика, включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами її досліджень є мораль, моральність.

Мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність - поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітається і заохочується, в іншому - визнається невартим і засуджується.

Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку і совісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятві Гіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить це поняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки» з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, прав і законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних з перерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участі душі, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій на професійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що є самостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона не володіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддати числовому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предмет визначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи інших професійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв'язанні підлеглих суду справ", - стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представників окремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевляти суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації, саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативи життєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи, до використання ним своїх професійних знань.         

Завдання юридичної етики включає в себе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулювання рецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

 Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характер професійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто за законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «..мистецтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонування третьої галузі державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро і справедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутність майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державні службовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про незалежність суддів, слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принцип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавлений права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний критерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення і звільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску на них надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежності зазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність за правильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя - це найбільш захищена юридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання з етичних принципів, притаманних даній професії - це непідкупність; з неупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусу юристів - державних службовців - є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, які регулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами до посадових осіб. 

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, заборона застосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як етичні принципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честі юридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб - це - постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права і моральності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт від імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципах правової держави - законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначається конституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудова правової держави в Україні - це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової держави наштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципу верховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликання депутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимог кожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину, розгляд справи в суді - це постійне спілкування з багатьма співпричетними і вкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні та моральні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собі можливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тільки тверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесу спілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагає ретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удового засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше, злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін на фіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоції бути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілком визначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися, тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначення ролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни, що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику, прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в «Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карному судочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянській державі погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика на десятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою - навчальною дисципліною - її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем, що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судового процесу.

Інтенсивний розвиток руху на захист прав і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів і створення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до .судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступово привело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складі останньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесів у галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етика це: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного, цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також наукова дисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагнення автора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки інших професійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика і деонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика - це розділ юридичної етики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасників судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальної діяльності.

Етика судді як в судовому процесі, так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика може і повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів, однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановлені моральні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів і суддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих, прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість - от чого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, як свідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання судді зводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону. Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безліч моральних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральні вимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішла шляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову систему самостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значно розширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам права видачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачу під контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканість особи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотримання таємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги про суворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) і має не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правового характеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України від застосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крок українських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українського суспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, з погляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63, що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членів родини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій це каралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матері викривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних норм відповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом, підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистого життя.

Морально орієнтоване законодавство України - є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє його основ і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральною недосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права є бездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишається кримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих, використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких є спроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додаткове розслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики у законодавчій формі.

Головним недоліком цього сумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причин для винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись від ухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додаткове розслідування - це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчому без достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинувату людину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чому залежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великою судовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчого кабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічний вплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів і спільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань або змінити їх.

Обов'язок судді, що домагається істини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєння свідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу і можливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним від можливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку - дачі суду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснити свідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомо неправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементи морального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судового засідання.

Одним з найважливіших засобів відшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації в ході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залі суду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжні професійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її, дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погроз із залу - це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього уміння не може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше за відсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починається з ідентифікації особистості - встановлення анкетних даних особи, запрошеної для дачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічне заряджений "однополюсною енергією" стосовно-справи і майбутнього підсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного. Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким би тяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численними виступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинство в цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість, користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні, зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однак суспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ і людських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршому розумінні цього слова.

Величезного морального і культурного виховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українським карно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справ розглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює, що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право і тягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладено законом на одну людину - суддю.

Звертаючись до питання внутрішнього переконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічний і моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінки доказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок закону на заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такий спосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесі об'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддею доказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від таких суб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскільки ці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимості судової помилки.

Участь у суді присяжних людей з народу, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторін обвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленні рішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища і соціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме в судах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна із Найгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, але збувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежить від вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства, розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансові можливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З погляду людей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливої кари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, а нерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних - це поріг, за яким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейним супротивником руками суду.

Використана література

1.  А.С. Кобликов. Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. - М., 1999.

2.  В.О.Лозовой, О.В.Петришин. Професійна етика юриста. - X.: "Право". - 2004.

3.         Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. - К., 2003.

4.         П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. - К., 1999.

5.   С.Д.Гусарєв, О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. - К., 1999.

6.  Юридична етика. Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. - 2004.

samzan.ru

Призначення юриста в суспільстві

Зміст Введення. 3 1. Призначення юриста в суспільстві. 4 2 Професійні навички юриста. 6 Висновок. 9 Додаток. 10 Цілі навчальної практики: - Отримання первинних професійних умінь за фахом; - Придбання досвіду організаційної роботи; - Підвищення мотивації до професійного самовдосконалення. Завдання навчальної практики: - Ознайомлення з профілем спеціальностей з правової роботи; - Використання теоретичних знань при освоєнні функціональних обов'язків по окремих посадах. Тема практики: Призначення юриста в суспільстві. Тривалість практики 3 тижня: з 15 червня по 5 липня 2009 року. Мета навчальної практики: вивчити призначення юриста в суспільстві. Для досягнення визначеної мети поставлені такі завдання: - Розкрити основні проблеми роботи юристів; - Проаналізувати професійні навички юриста. Навіть сама цивілізована каральна політика сама по собі не зробить життя суспільства цілком нормальною. Щоб все спокійно дивилися в завтрашній день, щоб всі були впевнені, що законні права та інтереси ніхто довільно не порушить, треба в суспільстві затвердити панування закону, неухильне дотримання правопорядку. Цього можна досягти, якщо в суспільстві буде висока правова культура, повагу до закону. Затвердити у суспільстві високу правову культуру повинні юристи. Об'єднані юристи - це величезна творча сила, яка повинна бути поставлена ​​на службу інтересам нашої країни та її громадян. Де б юрист не працював: у суді, в прокуратурі, в міліції, в органах влади, в юридичних службах фірм, - всією своєю діяльністю він повинен добиватися, щоб проблеми і питання вирішувалися по праву, по закону. Юрист повинен мати не тільки високу кваліфікацію в питаннях права і правозастосування - він повинен справедливо ставитися до людей. Забезпечення престижу закладається на стадії підготовки юриста-професіонала - в процесі юридичної освіти. Юридична освіта - складова частина освіти в нашій країні та завдання, які поставлені перед освітою, є завданнями юридичної освіти. Це, насамперед, його якість, по-друге, безперервність цього утворення. По-третє, інтеграція освіти і практики. По-четверте, інтеграція російського юридичної освіти у світову систему в цілому, і перш за все в європейську систему освіти. Але юридичну освіту має специфіку, в силу цього ці завдання, вони дещо трансформуються, і ряд з них неможливо вирішити силами тільки вузів. Юристи завжди і у всіх країнах ставилися до людей так званої вільної професії. Цей термін зберігся з часів середньовіччя. Вільна професія означає високу ступінь індивідуальності, професійної діяльності, а значить - підвищений ступінь особистої відповідальності і особливе значення професійної етики. У своїй роботі юристи стикаються з цілою низкою специфічних проблем, які вимагають не тільки правового, а й етичного регулювання. Наприклад, у юристів, як і у лікарів, існує проблема конфіденційності отриманої інформації - лікарської чи юридичної таємниці. Дуже непросто вирішувати проблему морального вибору, коли юрист опиняється між конфліктуючими інтересами особи, суспільної групи і держави. Специфіка вільної професії така, що до юристів, а також лікарям, педагогам чи журналістам суспільство висуває підвищені моральні очікування. Борг, честь, совість, професіоналізм, неупереджене дотримання закону, готовність прийти на допомогу, незалежно від статусу та матеріального становища людини - це не просто моральні імперативи, це дуже високі критерії, за якими суспільство оцінює кожного з юристів. І тому саме ці та інші моральні критерії, якими б суворими вони не здавалися, повинні бути покладені в основу внутрішнього етичного кодексу. Тільки так юрист отримає право вимагати від громадян повагу до закону і до тих людей, які його втілюють. Завдання юриста в умовах демократичної держави полягає в тому, щоб разом з державою домагатися того, щоб права наших громадян були захищені, і не перетворювати цю діяльність у спосіб заробляти якісь гранти, а разом з державою, якщо ця держава демократична, а воно демократичне , вирішувати ці проблеми. Тому що в умовах демократії саме держава зацікавлена ​​в тому, щоб відстоювати права своїх громадян у тому випадку, коли вони порушуються. Немає ні однієї в світі країни, де б не порушувалися права людини, юристи повинні це мати на увазі і разом з державою ці питання вирішувати. Є досвід цілого ряду громадських організацій, які активно допомагали громадянам у вирішенні спірних і складних питань захисту прав, але однією з провідних завдань юридичної організації буде саме правозахисна діяльність. Без юристів побудувати правову державу практично неможливо. І неможливо не тільки без юристів взагалі, але без хороших юристів, і головне завдання полягає в тому, щоб допомагати державі таким чином вирішувати всі виникаючі в області юриспруденції питання, які повною мірою відповідали б завданням правової держави. Правова держава, незважаючи на ту конкретику, яка вкладається в це поняття, в общем-то, проблема дуже складна, законом потрібно не тільки бажання, але і порівняно тривалий час, коли можна ці питання вирішити. І от цей час потрібно не втрачати, а використовувати для того, щоб поступово нарощувати потенціал правової держави. Питання утвердження моральних засад професійної етики у всіх сферах юридичної діяльності, викорінення самої можливості зловживань, хабарництва мають належне, першорядне значення. Юридичне співтовариство повинне знайти сили і можливості для викорінення фактів участі юристів у розробці та реалізації схем в обхід закону, чи стосується це протиправного недружнього так званого заволодіння чужим майном або несплати податків або обману споживача. По можливості повинен бути розроблений кодекс честі юриста і послідовно впроваджено не тільки в нашу роботу, але і в систему підготовки і виховання юристів. Перелік дисциплін, що вивчаються в юридичному вузі, визначається державним освітнім стандартом, який встановлює обов'язковий мінімум змісту професійної освітньої програми за напрямком «юриспруденція». Для цього введено розподіл дисциплін, що вивчаються з кількох циклів: загальні гуманітарні та соціально-економічні дисципліни; общепрофессіональние обов'язкові дисципліни; спеціальні дисципліни, що встановлюються вузом за вибором студента; спеціальні дисципліни, що встановлюються вузом; додаткові види підготовки; факультативні дисципліни. У спеціалізовану професійну підготовку юристів включаються додаткові дисципліни, що відображають специфіку майбутньої сфери діяльності. Наприклад, адміністративна та оперативно - розшукова діяльність міліції, психологія роботи з окремими групами населення, або дисципліни, присвячені економіці іноземних держав, зарубіжному праву і т.д. Таким чином, юрист отримує необхідну підготовку, достатню для того, щоб він міг після отримання державного диплома працювати в суді, прокуратурі, органах внутрішніх справ, різних слідчих апаратах, нотаріат, адвокатуру, правових фірмах, юридичних відділах підприємств та установ, в органах державного апарату і у всіх структурах, де використовуються професійні юридичні знання. Відмінності між напрямками професійної юридичної підготовки визначаються головним чином за такими критеріями: - Більше теоретичної глибини і ерудиції або більше практичних навичок; - Рівна підготовка до різних видів роботи і до роботи на різних посадах або поглиблена підготовка до однієї роботі; - Орієнтація на діяльність юриста в державних органах або орієнтація на діяльність в комерційних чи некомерційних недержавних органах; - З ухилом до загальнотеоретичних гуманітарних дисциплін або до галузевих юридичних дисциплін, переважно практичної спрямованості; - Орієнтація на наукову чи викладацьку діяльність або на практичну роботу. Юрист за освітою в Росії розглядається як фахівець, що отримав повний набір юридичних знань. Це так званий загальний юрист, який за характером освіти призначений до виконання будь-якої роботи, що визнається юридичної та до виконання багатьох інших видів діяльності, які за своїм змістом не є юридичними, але близькі до неї. Більш вузькі спеціалізовані напрямки можуть мати свої особливості, але у всіх випадках юрист - це особа, яка отримала відповідну освіту і володіє правом займати певні посади. Настав час для формування єдиного, авторитетного, загальнонаціонального юридичної спільноти, що об'єднує вчених-правознавців, юристів-практиків, представників юридичної освіти і науки. Цей процес є об'єктивним, оскільки новий етап реформ і робота з подальшого зміцнення російської державності неминуче вимагають від всіх представників юридичної громадськості активної громадянської позиції з метою формування нової якості правової держави, громадянського суспільства і підвищення загального рівня правової культури громадян. Створення такої спільноти має акумулювати наявний висококласний інтелектуальний потенціал, пов'язаний з найбагатшим професійним практичним досвідом у справі подальшого зміцнення правових засад держави і суспільства, розвитку суспільних інститутів, правової і політичної культури. Така організація вже тільки одним своїм авторитетом могла б прямо впливати на якість правотворчої діяльності федеральних, регіональних і місцевих органів влади, ефективність функціонування всіх гілок державної влади. Завдань, що стоять перед нею, вже зараз велика кількість. Перш за все, це активне залучення юридичної громадськості до нормотворчому процесі на всіх рівнях влади, підвищення його наукової обгрунтованості, рішення задач проведеної правової реформи, розвиток юридичної науки і освіти, правове виховання населення. SHAPE \ * MERGEFORMAT

Критерії відмінності між напрямками професійної юридичної підготовки

більше теоретичної глибини і ерудиції або більше практичних навичок

орієнтація на наукову чи викладацьку діяльність або на практичну роботу

з ухилом до загальнотеоретичних гуманітарних дисциплін або до галузевих юридичних дисциплін, переважно практичної спрямованості

орієнтація на діяльність юриста в державних органах або орієнтація на діяльність в комерційних чи некомерційних недержавних органах

рівна підготовка до різних видів роботи і до роботи на різних посадах або поглиблена підготовка до однієї роботі

ua-referat.com


Смотрите также